Перша частина книги "Порівнювальна граматика німецьких мов" Е. Прокоша, що містить класифікацію німецьких мов, визначення ставлення німецьких мов до інших індоєвропейських мов тощо, за виняткомачнього розділу (хронологія та загальний напрям мовного розлічування), є найменшою оригінальною. Матеріал тут вилаштовується в традиційному плані, характерному для багатьох робіт німецьких авторів з німецького мови, що явно переважають значення германських мов у системі індовітропейських мов. Відповідно до цього Е. Прокош, під час визначення характеру індовропейського праязика, також робить неправильно великий упор на німецькі мови та зовсім не враховує новітні дані, зокрема матеріали хетської мови, які дають змогу по-новому освітити низку найважливіших проблем індоїполеїстики. Так, приводячи класифікації індовропейських мов Авг. Шлейхера, Йог. Шмідта й А. Мейє і піддаючи їх справедливому критику, Е. Прокош, проте надалі факцічно дотримується цих схем. Він проводить у своєму викладі традиційний підрозділ на групи мов сатем і кентум, не зупиняючись на тому факті, що дані тохарської та хетської мов вносять у цю схему вельми істотні корективи. Ця частина книги, так само як і інші розділи, що містяться в ній, пов'язаній з індоєвропейськими проблемами, неабияк застаріла і тому зажадала докладнішого коментаря.

У кінцевому розділі першої частини книги "Порівнювальна граматика німецьких мов", яка носить загалом ввідний характер, Е. Прокош говорить про той "основний принцип", який він кладе в основу свого викладу і який напіввчить свою деталізацію й конкретизацію в наступних частинах його книги, визначаючи чималою мірою характер трактування багатьох істотних проблем німецького мови.